Цей тиждень був якийсь несподівано смиканий. То роботи стільки, що сиджу за ноутбуком допізна, то раптом тиша і не знаю, куди себе подіти. Навіть у сорок з гаком ще дивуюсь, як швидко шкіра встигає на все це відреагувати.
Шкіра ніби гойдається разом зі мною. У шалені дні з’являється легке ‘пощипування’ на шиї і за вухами, а коли робота стихає — заспокоюється й воно.
У вихідні була в горах, як завжди. Повітря там інше, і після спуску шкіра довго мовчала! А вдома в душі знову трохи почервоніло на зап’ястях.
Попереду ще й весілля друзів, одне за одним, і думаю, що вдягнути, щоб рукави приховали і водночас не було задушливо.
На наступний тиждень хочу просто не забувати про крем ввечері, навіть падаючи з ніг після роботи. Саме ці вечори я і пропускаю найчастіше.