Знову довго не писала сюди, а сьогодні просто сіла й почала.
Тиждень видався справді важкий! Дорога на роботу й назад забирає майже весь день, і поки їдеш, встигаєш передумати геть усе. Коли встигла так втомитися? Приходжу додому вже без сил, а шкіра на шиї й за вухами знову почала свербіти, наче тіло саме нагадує про стрес, який нікуди не подівся.
Ще й курси водіння додалися, і після кожного заняття серце довго не заспокоюється. Інструктор спокійний, а я всередині вся напружена!
За піаніно теж сідала, хотілося хоч трохи відпочити, але руки якісь дерев’яні, не той настрій.
Здається, все просто накопичилося, поки я мовчала. Шкіра, як завжди, показує це першою.