Вишивку відкладала майже місяць, сьогодні нарешті сіла за неї знову.
Нитки заплуталися так, що я вже думала все кинути! Розплутала все ж, і взялася за квіти в кутку — там найдрібніші стібки, очі від них швидко втомлюються.
Мама зателефонувала, поки сиділа з голкою в руках.
«Ти ж не забула про рушник для сестри?» — питає.
Не забула, просто руки не доходили останнім часом.
Ввечері викроїла ще трохи часу, доробила один пелюсток і відклала — завтра рано вставати.
Хочу до кінця осені закрити хоча б частину візерунка. Не поспішаю, аби тільки знову не стояло без діла…