Ранок, йшла на пари, а повз промчала жінка на велосипеді.
Волосся розвівалося на вітрі, кошик на кермі порожній, їхала так, ніби нікуди не спізнюється.
Я йшла пішки, бо свій велосипед продала ще торік.
Подумала про це хвилину й забула, бо треба встигнути на пару.
Увечері знову згадала її, коли сиділа над тістом для хліба.
Тісто підходило довго, а я думала, що останнім часом майже нікуди не їжджу просто так.
Тільки між роботою, університетом і орендою.
Та жінка їхала легко, не на роботу й не на пару, а просто кудись.
Хліб вийшов, а той момент з велосипедом чомусь не йде з голови досі.