Друга ніч поспіль лежу і чую, як чоловік совається та чухає руки під ковдрою. Вдень мовчить, каже що нормально.
Я сама цілий день за комп’ютером, робота така, а ввечері вже нема сил навіть чай йому заварити.
У суботу мали піти в гори, довелося відкласти — шкіра на зап’ястях знову потріскалась. За 2 тижні це вже третій крем, і щоразу та сама надія.
Просто важко дивитися, як людина поруч мучиться, а ти нічого не можеш зробити.