Вихідні мали піти в гори, він так чекав а вранці побачила його руки знову потріскані до крові, і він сказав, що нікуди не піде, бо соромно.
Сиджу вдома за роботою весь тиждень і бачу, як він тримає руки під теплою водою, наче це допомагає, хоча знаю, що ні, і постійно хвилююся за його здоров’я.
Лікарка тоді сказала лише «спробуйте інший крем», і більше нічого путнього ми не почули.
Найважче бачити, як він ховає руки в кишені, коли думає, що я не дивлюся. Хочеться просто побути поруч, без порад, бо слів наче й немає.