Сьогодні вранці руки знову взялися тріщинами, якраз перед співбесідою.
Довго сиділа в коридорі й ховала долоні в рукави, щоб ніхто не побачив раніше часу.
Коли запросили, довелося потиснути руку, і я помітила, як погляд затримався на секунду довше, ніж треба. Весь час після того тримала руки під столом.
За останні 2 тижні це вже третій раз, коли шкіра обирає саме той день, коли й так усе напружене. Вдома зняла светр і сіла на підлогу, бо пояснювати ще раз, що це не заразне, сил не було.
HR написала, що відповідь буде пізніше. Може, й не через руки. Але думала я весь вечір саме про це.