Цей тиждень — суцільний ‘аврал’ на роботі, а в суботу ще й весілля подруги, вже третє за цю осінь.
Сиджу ввечері й рахую: дедлайн через два тижні, а плаття для суботи досі висить не випрасуване.
Шия одразу відреагувала на цей безлад, хоч я вже три тижні стараюся лягати раніше й берегти себе. У неділю однаково піду в гори, 12 км, як і планувала — бо якщо не вирвусь хоч на день, точно згорю.
Часом здається, що це замкнене коло: то роботи катма і туга бере, то стільки всього одразу, що не встигаєш подихати…
Люди добрі, як у вас — встигаєте себе берегти, коли життя отак розганяється?