Сьогодні вранці зібралася в гори сама, бо чоловік після вихідного походу почервонів ще більше і я сказала йому краще полежати вдома, а сама взяла рюкзак і пішла тим самим маршрутом, яким ми завжди ходимо разом.
Погода була гарна, сонце, вітру майже нема, а я йду стежкою і думками весь час там, вдома, чи намастив він крем, чи знову чухається.
Дійшла до вершини за 2 години, сіла перепочити, а радості якось не було, дивне відчуття коли робиш те що любиш, а всередині порожньо.
Працюю з дому весь тиждень, сиджу цілими днями, і ці гори завжди були тим часом коли можна видихнути, а сьогодні навіть це не спрацювало.
Ввечері ще й на заняття з водіння їхала, інструктор щось пояснював, а я половину пропустила повз вуха, думками все там само.
Просто дуже дуже втомилася сьогодні! Вдома вже і словами одне одного заспокювати важко стає, а тут якось легше все це написати.
Вибачте за задовгий текст, просто день такий видався.